Ольга Боднар: «Те, як Партія регіонів блокує трибуну - пародія»

Написати коментар 2
Версія для друку 

Блокування роботи парламенту, влаштоване Партією регіонів та комуністами, вкотре продемонструвало невміння українських політиків домовлятися. «Маски-шоу» на рівному місці (адже очевидно, що тема вступу України до НАТО як формальний привід для блокування трибуни висмоктана із пальця) наштовхує на думку про те, що справжню причину слід шукати за лаштунками публічної політики. Про причини, підводні течії та шляхи подолання чергової парламентської кризи розповіла народний депутат від БЮТ Ольга БОДНАР.

Ольго Борисівно, якими, на Вашу думку, є справжні причини сьогоднішньої поведінки Партії регіонів та КПУ?

Справді, тема НАТО – це лише формальний привід для блокування трибуни. Справжня мета «регіоналів» лежить в іншій площині: вони, зокрема, намагаються унеможливити прийняття закону про імперативний мандат, зняття депутатської недоторканості...

Який у цьому сенс? Адже, якщо коаліція одностайна щодо прийняття згаданих Вами законів, вона їх ухвалить – не сьогодні, так завтра. Чи Вам відомо щось про «неформальну роботу» «регіоналів» з депутатами від більшості з тим, щоб вони не проголосували за ці законопроекти?

Знаєте, «роботу з депутатами» Партія регіонів не припиняє ані на хвилину, але мета такої «роботи» інша – довести, що демократична коаліція і уряд нездатні плідно працювати, добитися розколу коаліції і повернутися до влади. Зверніть увагу на риторику провідних спікерів ПР: вони наполегливо відшуковують недоліки у нашій роботі. Коли ж у публічних дискусіях твердження наших опонентів про невдачу уряду у вирішенні того чи іншого питання спростовують, вони говорять щось на кшталт: «ну добре, це у вас вдалося, а ось це, це і це – обов’язково зіпсуєте».

Дещо незрозуміла логіка. ПР могла таким чином тягнути час, коли Янукович виконував обов’язки голови уряду, але аж ніяк не зараз. Адже навіть якщо вона знайде кілька депутатів від коаліції, що підтримають гіпотетичний вотум недовіри урядові, сформувати свій уряд «регіонали» все одно не зможуть...

Чому ж не зможуть? Вони сподіваються, що частина депутатів, що зараз перебувають у коаліції, перейдуть на їхній бік.

Даруйте, але ж ми це вже проходили...

Ось власне про це я й хотіла б сказати. Навіть маленька дитина, коли, не зваживши на мамині слова про те, що гарячу праску хапати руками не можна, обпікається, розуміє, що повторювати помилок не варто. А тут дорослі дядечки й тітоньки намагаються наступити на одні й ті самі граблі...

Втім, є й ще одна причина блокування трибуни – Партія регіонів сама сьогодні перебуває на межі розколу. Адже великий капітал, що її підтримує, неоднорідний: одна його частина орієнтована на Росію, інша – на Європу. До речі, параліч роботи парламенту б’є як раз по капіталу «європейської орієнтації», оскільки ми сьогодні мали були прийняти закон, який зняв би останні перепони на шляху України до СОТ. Відповідно, виникає запитання: на чиєму боці грають «регіонали»? Адже зволікання із вступом України до СОТ вигідне, насамперед, Росії, оскільки вона сама прагне вступити до цієї організації, і, якщо Україна вступить туди раніше, РФ буде змушена домовлятися з нами. То що, Партія регіонів стала інструментом передвиборчої кампанії у Російській Федерації? Я вже припускаю і такий варіант...

Проте, проросійськи налаштована лише частина Партії регіонів. Можливо, вимушена пауза у роботі парламенту дозволить ПР виграти час, щоб подолати свої внутрішні суперечки?

Але якийсь компроміс із Партією регіонів можливий?

Та не хочуть вони ніякого компромісу! Ми їм говоримо: хочете проголосувати за обов’язковий референдум щодо вступу до НАТО? Будь-ласка. Виступаєте проти розгляду питань про УПА та Голодомор? Гаразд, знімаємо їх з порядку денного. Що ще потрібно? Але трибуна й надалі блокується. Це ще одне свідчення абсолютної надуманості вимог меншості. А відтак, якщо навіть тему НАТО буде знято, завтра з’явиться нова тема: наприклад, їм не сподобаються кольори краваток депутатів від коаліції. Втім, я думаю, що сьогоднішніми своїми діями Партія регіонів поставила жирну крапку – надалі поступок не буде. Так, будуть домовленості, але не односторонні поступки...

Гаразд, де ж вихід? Можливо, варто вже наважитись на якісь рішучі кроки на кшталт тих, до яких вдавалася прокучмівська більшість у парламенті четвертого скликання?
Так, були прецеденти, коли спікера виводили в зал і голосували руками, коли Верховна Рада проводила засідання в Українському домі... Ми готові голосувати і руками, і картками, ми розглядаємо усі можливі варіанти повернення парламенту до конструктивної роботи.

Проте, якби ми були прихильниками силового сценарію, ми б давно розблокували трибуну – у коаліції зараз достатньо людей, що можуть це зробити. Та й трибуна зараз блокується зовсім не так, як раніше – це, скоріш, пародія на колишні блокування. Але ми не хочемо ні з ким говорити з позиції сили. Подивіться, скільки прав сьогодні має опозиція: якщо порахувати парламентські комітети, що мали ми у попередньому парламенті, і комітети, які сьогодні має меншість, різниця очевидна. Більше того, БЮТ добровільно відмовився від своєї квоти і запропонував меншості посаду першого віце-спікера. Хіба нас можна після цього звинуватити у небажанні домовлятися?

Будь-яке блокування трибуни викликає певний ефект дежавю, з тією лише різницею, що сторони міняються місцями...

Стривайте, давайте подивимось, з яких причин блокується трибуна. Коли у попередньому скликанні блокували трибуну ми, то ми протестували проти прийняття лобістського державного бюджету, коли Азаров казав, що не буде витрачати гроші «на кефір», але й на розвиток економіки чомусь їх теж витрачати не захотів... Ми протестували – аж до захоплення електрощитової – проти підвищення комунальних тарифів, коли сума платежів подеколи стала перевищувати доходи громадян... Тобто йшлося про питання, нагальні для гаманців простих українців. А що сьогодні? Протест проти НАТО, у яке й без цього поки що ніхто не вступає, і у якому нас у найближчі роки ніхто не чекатиме...

Тим не менш, ми регулярно бачимо у парламенті одне й те саме: одні блокують трибуну, інші звинувачують їх у деструктивній позиції. Можливо, варто вже вирішити цю проблему комплексно, на законодавчому рівні?

Даруйте, але ж закон про опозицію після прийняття у першому читанні уже рік припадає пилом у регламентному комітеті! І саме сьогоднішня меншість гальмує його прийняття. Справді, навіщо їм працювати у правовому полі, якщо можна просто заблокувати трибуну? Натомість, якби закон про опозицію було б прийнято, права меншості значно розширилися б. Подивіться, сьогодні Партія регіонів створила опозиційний Кабмін – і вони не знають, чим йому займатися. Ми ж пропонуємо законодавчо закріпити право опозиційного уряду мати доступ до документації Кабінету міністрів, право для його представників брати участь у засіданнях Кабміну. Якщо меншість буде мати усі умови для обґрунтованої та конструктивної критики влади, виграє Україна.

Які, на Вашу думку, наслідки для Партії регіонів матиме її настільки жорстка позиція у протистоянні із коаліцією?

Я думаю, що час усе розставить по своїх місцях. Що виборці зрозуміють, що голосувати треба не «за Іванова, Петрова, Сидорова», а за те, у яких школах навчатися їхнім дітям: у таких, як у Пензі, чи у таких, як у Мюнхені? Які мати стандарти життя: такі, як у Вологді, чи такі, як у Відні? Як проводити відпустку: їхати в Альпи, чи порпатись на городі? Коли люди так ставитимуться до власного вибору, політичні сили, що обстоюють інтереси інших країн, апріорі не матимуть перспектив.