«Динамо» знищило безпорадний «Спартак» у Лізі чемпіонів

Написати коментар 2
Версія для друку 

«Динамо» здивувало. Звичайно, здивувало, насамперед, результатом. Гра киян все ще далека від ідеалу й розгромний рахунок, зафіксований на табло «Лужників», – привід перебувати в ейфорії для вболівальників, але аж ніяк не для гравців.

Хоча, звичайно, оптимізм має право на існування.

Практично не може бути претензій за звітний матч до Шовковського. Олександр відіграв дуже впевнено, у тому числі – й борючись за верхові м’ячі (що традиційно вважається слабким місцем першого номера «Динамо»). На фоні того, що показав у київському матчі з «Дрогедою» дублер Шовковського Тарас Луценко, цей факт не може не радувати.

Безперечно, порадували герої зустрічі – напад «біло-синіх». На вихідних, у матчі проти «Ворскли», Артем Мілевський та Ісмаель Бангура відзначились по разу (причому останній – уперше за цілу низку матчів). У грі проти «Спартака» «основні» на сьогодні форварди київського клубу записали у свій актив по дублю. А також – по гольовій передачі на партнера.

На своєму звичному досить пристойному рівні відіграв Мілош Нінкович (у другому голі «Динамо» він узяв безпосередню участь, видавши ідеальний пас на Бангура, після удару якого доправив м’яч у сітку Мілевський). Упевнено повертає міцність правому флангу «динамівського» захисту, що вважається слабкою ланкою ледь не відтоді, як пішов у лондонський «Арсенал» Олег Лужний, новачок Бетао.

Але захисна лінія киян загалом все ще, м’яко кажучи, вражає слабкістю.

Гол, забитий «спартаківцями», – зайве тому підтвердження. Не вина Шовковського в тому, що він просто фізично не зміг відбити спрямований Нікітою Баженовим по ідеальній дузі м’яч. Вина захисних порядків команди, які не змогли взяти під контроль м’яч ні в центрі поля, куди його вибивав воротар за мить до голу (привіт «опорникам»), ні накрити автора єдиного «спартаківського» голу у власному карному майданчику.

На щастя «динамівців», їх суперник в обороні відіграв ще гірше й до того ж – неодноразово. Як почалося з епізоду, в якому кияни зрівняли рахунок (Моцарт створив шедевр футбольної безглуздості, зробивши таку передачу назад, що ані Радослав Ковач, ані голкіпер Стипе Плетикоса з нею впоратись не змогли), так і продовжилось надалі. «Спартаківці» дозволяли супернику занадто вільно почуватися на чужій половині поля. А дати гравцям такого типу, як Мілевський та Бангура, можливість пофінтити й «місце для кроку вперед» – означає створити собі неабиякі гольові проблеми.

Можливо, хтось із росіян шукатиме огріхи в роботі арбітра зустрічі Мартіна Ханссона. Справді, порушення Андрія Несмачного за кілька хвилин після того, як захисник «Динамо» отримав жовту картку, могло бути покаране ще одним «гірчичником», а відтак, вилученням. Але суддя потрактував епізод по-іншому. Як і не звернув, скажімо, уваги на те, що Бангура, починаючи останню гольову атаку киян, смикнув за руку Йиранека, «виключивши» «спартаківця» з боротьби.

Але хіба ці епізоди стали причиною бездарної гри московської команди в обороні?

Київ святкує. Принципового суперника розбито на його ж полі. І хай принциповість «динамівсьоко»-«спартаківських» протистоянь для нинішнього покоління уболівальників і гравців – це, швидше, данина традиції. Чи може до кінця усвідомлювати, скажімо, Папе Діакате, як боролись у чемпіонаті СРСР «біло-блакитні» кияни проти «червоно-білих» москвичів? Що міг розповісти Олександр Шовковський (єдиний учасник останнього офіційного протистояння «Динамо» й «Спартака» – у Лізі чемпіонів сезону 1994/95) новачкам Вукоєвичу й Бетао? А скільки було серед українських уболівальників, що поїхали в столицю Росії підтримати свою команду, тих, хто пам’ятає пристрасті на трибунах у «союзні» часи? Питання риторичні.

Але забувати славні часи, коли в «Динамо» були принципові суперники, програти яким вважалося ганьбою, коли самих киян вважали суперником, перемогти якого – честь, звісно, не хочеться. Натомість хочеться, щоби традиція зберігалась. Виїзний рахунок 4:1 на користь киян – хороша передумова до того, щоб в історію протистояння «Динамо» й «Спартака» було вписано ще одну сторінку слави футбольної столиці України.