Криваві джунглі свободи

Написати коментар 3
Версія для друку 

Чи була трагедія в Цхинвалі геноцидом? На це питання спробують відповісти десятки слідчих військової прокуратури Росії, що опитують тисячі біженців зі зруйнованого міста, - етнічних осетинів з російськими паспортами і без таких.

Але навіть якщо російське слідство доведе, що Михаїл Саакашвілі - це кавказький Слободан Мілошевич (паралель належить читачам , що зробили чергову кавказьку війну найобговорюванішою темою в історії нашого видання), то все одно важко уявити собі, що для грузинського лідера винайдуть спеціальний аналог Гааги.

Хіба що російські танки дійсно не зупиняться на умовному грузино-осетинському «кордоні», а дійдуть не лише до Гори, але й до тбіліського проспекту Руставелі.

Однак у такому разі ситуація перетвориться на своє віддзеркалення. І в геноциді - а заразом і у вторгненні на територію суверенної держави - звинуватять вже Росію.

Про кількість жертв у такому разі не хочеться вже і думати.

Таким чином, «гаряча» фаза війни, швидше за все, скінчиться подібно до того, як скінчилася 55-річній давності війна в Кореї - на все тій же «паралелі», з якої вона й почалася, от лише зі свіжими могилами по обидва боки.

Але, звичайно, на цьому не скінчиться саме протистояння. Навпаки - тепер воно набуло нового імпульсу.

І не тільки між Тбілісі та Цхинвалі, Москвою та Тбілісі, Вашингтоном та Москвою.

Перепаде і президентові невизнаної республіки Едуардові Кокойти, про якого жінки у Владикавказі кричать на вулиці, що він не мав права покинути місто, поки там залишалися їхні діти (ризикований, але сильний приклад - сплеск ненависті до президента Північної Осетії Алєксандра Дзасохова, котрий не зумів нічого вдіяти під час трагедії в Беслані).

Із часом - якщо, повторимося, Росія раптом не почне повномасштабну війну з Грузією - перепаде і Михаїлу Саакашвілі.

Навіть зовсім трохи знаючи грузинів, можна з упевненістю припустити, що подвигом нинішню війну вони не вважатимть - і ставлення до нинішнього президента буде відповідним.

Тут не допоможе і побудований за російським, а ще точніше - білоруським зразком контроль над грузинськими ЗМІ; це тільки Владіміру Путіну, врахувавши помилки попередника, вдалося зробити обстріл Грозного з установок «Град» абстракцією в очах і свого народу, і всього світу; з обстрілом з таких же установок Цхинвалі цього, зі зрозумілих причин, не вийде...

Проте помилкою буде - точніше , помилкою є - думати, що все так уже залежить від лідерів. Досить пригадати, як приходив до влади лідер іншої невизнаної республіки - Абхазії. Той самий Сергій Багапш, який сьогодні теж фактично вступив у війну з Грузією.

Адже Багапш прийшов до влади не тільки майже тоді ж, що й український Президент Віктор Ющенко, але і - ось де іронія долі! - через механізм, аналогічний українському «третьому туру». І, більш того, як «антиросійський» політик.

Тобто сам він ніколи антиросійським не був, але коли вже офіційна Москва поставила на офіційно підтриманого тодішнім лідером Абхазії Владиславом Ардзінбою Рауля Хаджимбу, то вся російська пропагандистська машина зобов'язана була ліпити з Багапша образ ворога абхазького народу, агента Грузії й мало не штатного співробітника ЦРУ.

Більше за те - коли на бік Багапша встали Верховний суд та чимало силовиків, РФ... ввела економічну блокаду власних союзників.

А коли врешті-решт перемогу Багапша визнала Рада старійшин, в Москві сім разів на дню повторювали, що цей орган - неконституційний, як неконституційне і переголосування президентських виборів...

Щось нагадує, чи не так - за тим благословенним винятком, що в Україні, на відміну від Абхазії, тоді не проливалася кров (гарячі абхази вийшли, кожен на підтримку свого кандидата, просто зі збереженими у виборців з початку 90-х автоматами).

Але минули роки - і Багапш є якнайважливішою та якнайнадійнішою опорою Москви в регіоні. тому що - хоча приєднуватися до РФ Абхазія не має наміру, про що заявляла неодноразово - такою є єдина можливість для будь-якого абхазького лідера зберегти фактичну незалежність краю від Грузії.

Але точнісінько так, як і будь-який абхазький (чи осетинський) лідер буде вимушено промосковським, вимушено антимосковським буде будь-який лідер Грузії. Незалежність Осетії та Абхазії не визнавав вихований СРСР Шеварднадзе, не визнає вихований Заходом Саакашвілі, не зможе визнати і його наступник, якою б не була його біографія.

І, напевно, якщо та чи інша сила в світі хоче, щоб це взаємна невизнання хоча б не виливалася у війну, вона повинна чітко розуміти межі можливого.

Наразі, втім, усі світові сили, хоч і з різним ступенем активності, переймаються одним: захистом «своїх сучих синів» (перефразовуючи відомий вислів відомого американця) під виглядом турботи про загальнолюдські цінності.

Причому ніхто вже не замислюється про найстрашніше: про те, що мова ж бо і справді йде про ці самі цінності. Як сказав інший відомий американець, «древо свободи повинне час від часу поливатися кров'ю патріотів».

На жаль, і сьогодні ніхто на Землі не знає, що діяти, якщо на маленькій території ростуть цілі джунглі таких «дерев». І під сінню кожного - свої патріоти. Щирі. Безстрашні. Зі зброєю в руках.