Едуард Мероу, спеціально для українського ТБ

17 травня 2010, 12:15 - Василь ШАРОВИЙ

«Він встановив стандарти досконалості, які залишаються неперевершеними». Такі слова можна прочитати на меморіальній табличці у фойє головного офісу американської телекомпанії CBS, присвяченій легендарному політичному оглядачу Едуарду Мероу.

Мероу, з яким сучасна українська публіка, на жаль, може бути краще знайомою завдяки фільму Джорджа Клуні «Надобраніч і удачі», аніж завдяки його власній безпосередній роботі, є справді знаковою фігурою в історії американського телебачення загалом. Одним із перших він почав вести на ТБ політичні огляди – якраз у той час, коли Америкою гуляв привид маккартизму, а значна частина ЗМІ була уражена цензурою і самоцензурою.

В той час саме Мероу очолив гостру журналістську боротьбу зі свавіллям республіканців і безстрашно повідомляв глядачам з телеекранів незручну правду, подекуди навіть ідучи наперекір вказівкам керівництва CBS (за що з часом таки поплатився). Його тодішні виступи у передачі «See it now» буквально розтягнули на цитати, які й досі залишаються дороговказами для багатьох журналістів в цілому світі. І саме цими виступами Мероу тоді зробив вагомий внесок у приборкання сенатора Джозефа МакКарті.

Ціла низка із висловів американського корифея тележурналістики мимоволі спадають на думку і в зв’язку з «цензурними скандалами», які розгорілися нині на українських телеканалах «1+1» та «СТБ».

Як не як, а схожостей між тодішньою ситуацією Мерроу і теперішньою ситуацією його молодих українських колег – більш, ніж одна, і в цьому контексті його роздуми сьогодні є вкрай актуальними для наших ЗМІ.

Ось – декілька із таких цитат, які продовжують вражати своєю влучністю:

«Навряд чи нам потрібно нагадувати, що ми живемо в епоху безладдя – багато хто із нас проміняв свої переконання на гіркоту і цинізм чи на великий пакунок зневіри, або ж навіть на тремтливу порцію істерики. Думки можна дешево купити на ринку, в той час як такі товари, як сміливість, стійкість і віра, є тривожно великим дефіцитом» («This I believe», 15 квітня 1945 року).

«Ніхто не може залякувати цілу націю, хіба якщо ми всі будемо у цьому співучасниками» («See it now» 7 березня 1954 року ).

«Ми можемо заперечити нашу спадщину і нашу історію, але ми не можемо уникнути відповідальності за результат. Громадянин республіки не має можливості зректися своєї відповідальності… Кассій був правий, кажучи: «Причина, Бруте – не в зірках, а тільки в нас самих» («See it now», 9 березня 1954 року).

«Наша історія буде такою, якою ми її творимо. І якщо через п’ятдесят чи сто років будуть історики, і збережуться кінескопи з записами одного тижня передач усіх трьох телеканалів, вони знайдуть на них чорно-білі і кольорові докази занепаду, втечі і відокремлення від реальності світу, у якому ми живемо» (Промова на зборах керівників радіо- і телекомпаній у Чикаго, 15 жовтня 1958 року).

«Цей інструмент (телевізор) може навчати і роз’яснювати; так, він може навіть надихати. Але це все можливо лише за умови, що люди будуть його використовувати саме з цією метою. Інакше це – просто коробка з дротами і лампочками» (Промова на зборах керівників радіо- і телекомпаній у Чикаго, 15 жовтня 1958 року).

«Швидкість засобів зв’язку дійсно вражає. Але правда і в тому, що ця швидкість може сприяти поширенню інформації, про яку ми знаємо, що вона – неправдива» (Промова з нагоди вручення премії «Сім’я людини», 1964)

Як засвідчили днями журналісти вітчизняних телеканалів у своїх заявах, усі ці цитати (а «наймолодшій» із них уже більше 45 років!) пасують до сьогоднішніх українських реалій аж з моторошною точністю. Ми отримали черговий доказ, що на нашому телебаченні є все із описаного в них: залякування, деформування і прикривання реальності, купівля-продаж думок, використання телебачення зовсім не з просвітницькою метою.

Водночас в Україні на сьогодні, на жаль, немає фігури, співмірної з легендою американської тележурналістики, яка завдяки своїй харизмі та рішучості могла б провести пластичну операцію на непривабливому обличчі нашого медіа-простору.

Однак тішить вже те, що за всього «дефіциту» сміливості, стійкості та віри, в штатах українських телеканалів все-таки знаходяться люди, для яких ці якості не чужі.

А це в свою чергу означає, що в нашій державі битва за ТБ не програна заздалегідь, що бажаючі затуляти рота журналістам, які просто хочуть чесно робити свою роботу, можуть не досягнути успіху. І що телевізор має шанси не перетворитися в нас на звичайну «коробку з дротами і лампочками».

І, звичайно,

може бути, що свій Едуард Мероу у одній особі Україні насправді й не потрібен. Можливо, набагато краще для нас мати просто чим більше нехай менш харизматичних, але не менш чесних журналістів. Але ідеали, виголошені американцем півстоліття тому, варті того, щоб ці журналісти ними надихалися.