В очікуванні на нову дистанцію

Написати коментар 0
Версія для друку 

За давньою загальнолюдською звичкою, на порозі Нового Року прийнято вдивлятися у майбутнє і гадати, що ж нам принесуть наступні дванадцять місяців. За тією ж самою звичкою, прийнято від тих наступних дванадцяти місяців чекати чогось кращого і приємнішого, аніж приніс минулий рік. Усе ж-таки десь в людській натурі міцно закладена надія на прогрес.

І так вже склалося за примхою чи то долі, чи то пана президента і панів конституційних суддів, що українцям ніби і є з чим пов’язувати оті традиційні новорічні надії. Коли ж іще, врешті-решт, сподіватися якихось змін на краще, як не тоді, коли вже на третій тиждень нового року доводиться обирати нового президента?

Ці сподівання є тим більше природними, що кожен із кандидатів палко прагне усіх нас ощасливити і осипати Україну своєю благодаттю із президентського трону. Ну, принаймні, вони усі кажуть, що саме це було рожевою мрією їхнього дитинства. І вірити у ці новорічні казки ой як хочеться.

Причому, – чого вже гріха таїти? – вірити хочеться в усе одразу. Що криза цього року спішно покине нашу країну, як обіцяє Тимошенко. Що працювати держава буде для людей, як обіцяє Янукович. Що Європу раптом накриє українським акцептом і вона забажає Україну приголубити, немов свою рідну сестру, як обіцяє Ющенко. Що нас розпиратиме від гордості за власне українство, як обіцяє Тягнибок. Що бізнес-проект «Україна» стане прибутковим, як обіцяє Тігіпко.

І хоч як би не хотілося мені не псувати читачам святкового настрою, мушу все ж додати: хочеться вірити – але не віриться. У що ж дійсно віриться, так це в те, що та нова мітла, яка на 99,9% прийде до нас 2010 року Божого, местиме не по-новому, а просто для нових. І так само обмітатиме нас, звичайних, далеких від влади українців.

І ці президентські вибори, з якими у якійсь іншій, фантастичній для нас країні, належало б пов’язувати великі надії на якісний стрибок, навряд чи принесуть у новому році нове щастя. Натомість напевне будуть ті самі старі проблеми, старі труднощі, старе розкрадання державних коштів, старе свавілля можновладців, старі ток-шоу зі старими обличчями і майже тими самими взаємними звинуваченнями, стара партизанська війна громадян з глухим, німим та сліпим державним апаратом. Загалом – старі пісні про те, що є у нашій державі головним.

Новими можемо стати хіба що ми самі – у тому випадку, якщо приймемо для себе нові переконання. Наприклад, переконання, що проблема завжди дається нам у одному пакеті із силою, достатньою для того, аби її подолати.

Під таким кутом зору за усіх проблем, що принесе нам рік 2010, ми можемо не розглядати себе як знедолений народ, якому ще гуляти і гуляти по пустелі становлення, і не сипати собі самовіддано/самозакохано сіль на свої ж рани. Маємо великі проблеми – значить, маємо велику силу.

А загалом, раз ми вже взяли собі за правило щороку загравати з китайською культурою і присвоювати рокам звання биків, тигрів і решти зодіакальної фауни, то варто згадати і древню китайську народну мудрість: «Хороший імператор – той, про існування якого здогадуються».

Українські політики, на жаль, аж зі шкіри лізуть, аби тільки нагадати нам про своє існування. Самі вони на формат таких стосунків, які вважали ідеальними у давньому Китаї, напевне не підуть. Виступати телезірками – це їхній другий хліб. Тут, знову ж-таки, змінитися можемо лише ми. Ми самі можемо новому році встановити нову дистанцію між собою та тією колективною імітацією публічного політичного життя, у яку бавляться українські правителі.

Адже, якщо дистанціюватися від політики і поговорити про справжнє, безпосереднє життя, то в кожного окремого українця є усі підстави для того, аби сподіватися у 2010 році кращого – нового особистого щастя, нової особистої любові, нових особистих досягнень. Поза межею політичної сфери воно так було, є і буде – незалежно від ПІБ керівника держави.

Дистанція ж від українського бурхливого політичного життя – штука чисто внутрішня. Її можна встановити, незважаючи на усі політичні ток-шоу, на усі резонансні заяви і скандали, на усі з’ясування, хто і наскільки винен у тому, що передвиборчі обіцянки знову не виконуються.

Видається, що з такою дистанцією нам усім буде краще і спокійніше. Десь там, на горизонті, про який ми тільки здогадуватимемося, триватиме політична буря, яка могла б принести стільки розчарувань. А ми, замість того, аби куштувати її гіркоту, будемо просто жити – і зачаровуватись красою, добром і світлом нашого буденного життя у 2010 році.