Путін приставив до скроні України бомбу

14 лютого 2008, 21:21
Олександр МИХЕЛЬСОН


Написати коментар 30
Версія для друку 

Україна може стати першою пострадянською республікою, що опиниться під прицілом російських ракет. Це випливає з заяви президента РФ Владіміра Путіна – точніше, двох заяв, зроблених протягом двох днів.

Нагадаємо, перша заява пролунала 13 лютого, під час візиту до Москви Президента України Віктора Ющенка. Приводом до неї стало запитання української журналістки про можливу появу бази НАТО в Севастополі.

Саме запитання, як буде видно нижче, взагалі-то не мало сенсу. Однак Путін відреагував бурхливо.

- Як вас звати? – звернувся він до кореспондентки одного з українських інформагентств. – Олено, Севастополь – місто російсько-української бойової слави! І раптом там з’явиться база НАТО. Як це буде сприйматись російським і українським народом?

Вступ до НАТО, пояснив Путін, є власною справою України, якщо вона вже так бажає «обмеження свого суверенітету». Однак Росія муситиме реагувати, особливо якщо в Україні виникнуть-таки «бази НАТО».

- Страшно навіть подумати, не те що сказати, що Росія у відповідь націлить свої ударно-ракетні системи на Україну! - сказав Путін.

Пізніше російський президент, очевидно, позбувся цього остраху. Оскільки на прес-конференції 14 лютого вже прямо заявив про можливе «взяття України на мушку».

- Ми будемо змушені перенацілювати наші ракети на об'єкти, які, як ми вважаємо, загрожують нашій національній безпеці. І я зобов'язаний сьогодні про це сказати прямо і чесно, щоб потім не перевалювати з хворої голови на здорову, - повідомив Путін у притаманному йому стилі.

При цьому російський лідер пояснив українцям, що йдеться саме про них.

- За наявними в мене відомостями, переважна більшість громадян України проти вступу до НАТО, проте керівництво України взяло і підписало папірець на початок процесу приєднання... Але якщо це робиться в такому явочному режимі, то в такому ж явочному режимі, нікого не запитуючи, можуть бути там поставлені і бази, або четвертий або п'ятий позиційний район до ПРО, - сказав Путін.

За його словами виходило, що російський ракетний меч - чи не останнє, що стоїть на сторожі Конституції України. Адже саме цей документ прямо забороняє розміщення в країні іноземних військових баз (з тимчасовим винятком для російської бази в Севастополі – хоча про цю тимчасовість російська сторона воліє не згадувати).

Заяви Путіна викликали мінімальний резонанс в українській владі. На заяву від 13 лютого не реагував взагалі ніхто, заяву від 14-го більш ніж стримано прокоментували міністр закордонних справ Володимир Огризко та головний «міжнародник» Секретаріату Президента Олександр Чалий.

Обидва, що характерно, зробили свої ухильні заяви у відповідь на питання журналістів. В той час як США відповіли ще на вчорашні слова Путіна, і то досить різко – держсекретар Кондоліза Райс повідомила «Радіо Свобода», що риторика Путіна «є неприйнятною» і погіршує американсько-російські відносини, які останнім часом «мають певні позитивні моменти».

В Україні ж наче не помітили, що досі такі погрози на найвищому кремлівському рівні не озвучувались жодній з колишніх республік СРСР. Включаючи прибалтійські країни-члени НАТО та Грузію.

Більше того, до сьогодні такі заяви не лунали і на адресу Польщі та Чехії, з якими Росія конфліктує через їхній намір розмістити елементи американської системи ПРО. Щоправда, раніше про можливість розміщення в Калінінграді оперативно-тактичних ракет «Іскандер», які були б націлені на радар та протиракетні комплекси в Польщі й Чехії, заявляло керівництво російського генштабу.

Хіросіми в Україні не буде?

Цікаво, що тепер саме «Іскандери» нібито можуть загрожувати й Україні.

Адже про ядерну загрозу (а саме так прочитали путінську заяву чимало українців) говорити зарано. Принаймні, так вважає керівник дослідницьких програм Центру досліджень миру, конверсії і роззброєння Сергій Згурець. В коментарі він нагадав, що ракети, здатні нести ядерний боєзаряд, поділяються на три типи за дальністю ураження: тактичні (до 70 км), оперативно-тактичні (300 – 500 км) та балістичні.

Як відомо, Росія сьогодні відмовилась від тактичної ядерної зброї (хоча технічно може до неї повернутися). Якщо ж «використовувати балістичну ракету, то щоб уразити ціль в Україні, її треба запускати з Далекого Сходу або з підводного човна», - говорить Згурець. При цьому експерт наголошує, що на випадок конфлікту з тими ж США російських генералів більше зацікавлять «ядерні об’єкти в самих США».

Але, як прогнозує експерт, чисто теоретично Україні можуть загрожувати вже згадані ракети оперативно-тактичних комплексів «Іскандер». «У цих ракет відхилення від цілі складає десяток метрів – і ніякі ядерні боєголовки не потрібні», - наголосив Згурець.

Дійсно, у відкритих джерелах вказується, що останні зразки таких російських ракет долають відстань до 500 кілометрів і несуть бойову частину масою до 480 кілограмів. Такі ракети вважаються шедевром російської «експортної» технології: оскільки їх важко переробити під збільшення дальності польоту чи несення ядерного заряду, РФ може продавати їх іншим країнам, не побоюючись обмежень, накладених міжнародними договорами про нерозповсюдження ракетних технологій.

Разом із тим, перехопити таку ракету більшість систем ППО (в тому числі ті, що стоять на озброєнні в Україні) фактично не здатні. Найновіші «Іскандери» долають шлях до цілі на висоті до 50 кілометрів, а також активно маневрують одразу після запуску та безпосередньо перед ураженням цілі, а потужний заряд забезпечує руйнування більшості можливих цілей.

Втім, жоден військовий фахівець чи експерт з ракетних технологій не побажав прокоментувати імовірний сценарій «ракетного протистояння» України та Росії. Як виявилось, військові фахівці – принаймні, в Україні – не розглядають таку загрозу як скільки-небудь реальну.

Більше того, всі вони вказують, що розмова про «націлення ракет на бази НАТО в Україні» позбавлена сенсу, оскільки ніяких баз НАТО в природі взагалі не існує. «Така категорія відсутня», - пояснює Сергій Згурець.

НАТО як організація має лише управлінські органи. Що ж до власне об’єктів військового призначення, то вони здебільшого належать тим країнам-членам НАТО, на території яких знаходяться. І якщо на цих об’єктах утримується військовий гарнізон (а не просто охорона), то це часто є військовослужбовці країни розміщення.

Інша річ, вказує експерт, що в рамках НАТО чимало країн розміщують у себе військові та допоміжні бази армії США. Що, втім, стосується і деяких країн, які до НАТО не входять.

Та в будь-якому разі дивно, що така людина, як Владімір Путін, вжила у своїй відповіді українській кореспондентці саме словосполучення «база НАТО».

Мішень не має права голосу

Що не могло не здивувати, так це час заяви Путіна. Прохання російського президента до української журналістки «уявити» перенацілювання на Україну російських ракет пролунало під час візиту до Москви Президента України, більше того – у присутності останнього. Дипломатичний протокол таке припускає хіба що за відверто ворожих відносин між країнами. Або ж за цілковитої зневаги однієї країни до іншої.

Зате більш продумана (схоже) заява під час прес-конференції 14 лютого вже могла бути спрямована не так на Україну, як на США та їхніх союзників у Європі.

Адже, по-перше, вона пролунала після вже цитованої заяви Кондолізи Райс. Таким чином Росія могла показувати, наскільки її не цікавить покращення стосунків з Вашингтоном. Хоча в цьому контексті варто звернути увагу на те, що і нинішня кремлівська адміністрація, і нинішні хазяї Білого дому долічують останні місяці в своїх кріслах. Тобто втілювати (або не втілювати) гучні погрози доведеться вже новому керівництву Росії, яке матиме справу з новим керівництвом Америки.

Зате ці погрози цілком можуть зіграти свою роль в настроях росіян перед президентськими виборами, що відбудуться вже 2 березня. Адже відчуття «обложеної фортеці» лишається чи не останньою мотивацією влади для підвищення електоральної активності в Росії.

По-друге, дуже важко зрозуміти, чому російська влада не робила подібних заяв (на такому високому рівні) тоді, коли Україна офіційно визначала для себе шлях у НАТО. Нагадаємо, те, проти чого сьогодні виступає впливова частина українського політикуму, зафіксовано законом України «Про основи національної безпеки», прийнятим 2003 року (за який голосували нинішні керманичі Партії регіонів).

І якщо звернення президента, прем’єра та спікера Ради до НАТО з проханням допустити Україну до виконання Плану дій з досягнення членства дійсно є, як зауважив Путін, «папірцем», то закон є закон. І він, як популярно нині говорити, один для всіх.

Втім, ще в одному подібному «папірці» - так званому універсалі від 2006 року – той же Віктор Янукович зобов’язувався підтримати приєднання до ПДЧ. Але й тоді Росію ніщо не хвилювало.

Тим часом, як вважають експерти, після нинішніх заяв Київ мусив би поставити перед російською стороною низку цілком серйозних питань.

«Перше – чи означає це, що ракети можуть бути націлені на інші країни, які вже є членами НАТО? Друге – яку цінність тоді має Будапештський меморандум, яким Росія гарантувала безпеку України після ядерного роззброєння? Третє – чи базуються ці заяви на нових документах, які визначають можливу політику Росії щодо інших країн?», - сформулював для українське бачення погроз Путіна заступник генерального директора Центру Разумкова, член наукової ради МЗС України Валерій Чалий.

На думку Чалого, Київ повинен був реагувати не стільки на публічному рівні, скільки офіційними каналами. Наразі ж, вважає експерт, подібні заяви російської влади будуть лише збільшувати кількість прихильників НАТО.

Вчений, щоправда, визнає, що одночасно такі заяви сприятимуть і подальшому розколу українського суспільства. В зв’язку з цим лишається лише поставити самим собі питання: чи не було саме це однією з цілей заяви Путіна? Заяви, що викликала скандальний резонанс чи не в усьому світі – крім України...