Корупції – так!

Написати коментар 37
Версія для друку 

Поки влада складається не з ангелів, а з людей, вона завжди буде корумпованою, - сказав якось відомий французький політолог Реймон Арон. Прикладного значення цим словам ніхто у світі так ніколи й не надав, і «Боротьба з корупцією» залишається одним із найпопулярніших політичних лозунгів.

Методи цієї боротьби настільки розмаїті, що серед них бракує справді хіба що насильного пришивання посадовцям крил – чисто заради експерименту. Деякі із цих методів працюють більш-менш добре, хоча навіть на страшенно демократичному і прозорому Заході проблема корупції, м’яко кажучи, зовсім не вирішена. Інші методи працюють так, що, далебі, краще б не працювали взагалі – як, скажімо, в Україні.

В нас так звана «боротьба з корупцією» скільки триває, стільки сама корупція лише росте.

Сама ж «боротьба» цьому і сприяє, бо її давно перетворили на інструмент для приборкання окремо вибраних неугодних в правильний час і у правильному місці. А закон, який застосовується вибірково – це значно гірше, ніж відсутність закону взагалі.

При цьому всі насправді все знають: і скільки хто заплатив за прохідне місце у виборчому списку, і скільки коштує посада глави Харківської ОДА, і які поточні розцінки у судах і податкових адміністраціях. Хіба що повних прайсів у пресі наразі немає. Більшість українців із цим давно вже звиклася, навчилася співпрацювати і навіть особливо при цьому не обурюватися.

То, може настав час корупцію просто взяти і узаконити? Таким чином принаймні можна буде психологічно розвантажити політиків і чиновників різного рівня, їм не доведеться більше на кожному кроці лицемірити і казати, що нічого такого не було, нема і не буде. Гляди, і працювати тоді почнуть краще. Ну і народ водночас перестане жити в атмосфері вічної брехні.

Крім того, для народу взагалі відкриються унікальні демократичні процедури.

Мешканці області, скажімо, зможуть гуртом скинутися і купити в президента посаду для адекватного губернатора

– досить тільки визнати і дозволити на законодавчому рівні загальну практику купівлі-продажу посадових місць. Врешті-решт, якщо бізнесмени можуть купувати посади, то чому цієї можливості позбавляти народ – гроші ж не пахнуть?

В такому випадку навіть якось наповниться змістом 5 стаття Конституції, за якою «єдиним джерелом влади в Україні є народ» - суспільство, яке може купувати посади своїм обранцям, значно більше схоже на оте джерело влади, ніж нинішнє, абсолютно від призначень відсторонене.

А в культурно-цивілізаційному плані

Україна могла б завдяки ліґалайзу корупції в усіх її проявах у повний голос заявити про себе на увесь світ,

давши свою відповідь голландському ліґалайзу легких наркотиків. «Перша країна, в якій корупція дозволена офіційно» - звучить гордо, чи ж не так? Але тут треба відзначити, що насправді не йдеться про щось революційне – йдеться лише про повернення до глибоких історичних традицій, корені яких сягають іще Київської Русі.

Саме там, у першій Київській державі, князі відправляли своїх представників – вважай, тодішніх голів державних адміністрацій – в регіони на «годування». За нормами «Руської правди» утримувати цих «губернаторів» мало місцеве населення, причому – натурою (тобто м’ясом, хлібом ітд). Власне за цей рахунок намісники князя утримували свою челядь. Такий стан справ вважався нормальним на протязі майже половини тисячоліття, аж доки «годування» не замінили податком на користь державної казни.

Отже, легалізація корупції могла б навіть стати для України важливим елементом національної ідеї, міцність якого гарантував би його зв’язок із традиціями великої Київської Русі, в якій і прийнято шукати початки самої української державності. Ось вона – справжня українська модель, яка може становити противагу сучасній пан-європейській моделі, що дедалі більше доводить свою неефективність.

Зрештою, давно добре відомо, що ворога, якого неможливо перемогти, слід зробити своїм другом.

Голландці довели, що нічого порочного в такому підході немає – після того, як вони легалізували марихуану, їхня нація не виродилася і не скурилася. То чому б у нас мало бути інакше в випадку з корупцією?

Потенційної шкоди дійсно не видно – як влучно пояснив Арон, корупція і так нікуди не дінеться. А позитиву, як бачимо – маса. Так що тут є над чим подумати. Леонід Черновецький, мабуть, залюбки б узявся таку ідею втілювати у життя.