Метання політичного черевика

01 березня 2010, 16:51
Мартин ШАХ

Написати коментар 0
Версія для друку 

Взуття продовжує свою переможну ходу до того, щоб перетворитися у ХХІ сторіччі на основний засіб політичного протесту. 23 лютого 2010 року турецький прем’єр-міністр Реджеп Тайїп Ердоґан поповнив довгий список політиків, на особу яких посягнули черевиком.

Ердоґан якраз покидав мерію іспанського міста Севілья, де йому вручили відзнаку, і вже збирався сісти у свій автомобіль, як з натовпу почувся вигук «Нехай живе Курдистан!» іспанською мовою, і над прем’єрською головою пролетів черевик.



Власника впізнаного літаючого об’єкта, молодого чоловіка 26 років, ясна річ, одразу ж затримали. Іспанська поліція вже повідомила, що той має сірійський паспорт і є нелегалом – однак для курдів він тепер, без сумніву, є перш за все героєм. Тепер у них є свій метальник політичного взуття.

Нагадаємо: цю славну традицію започаткував іще не так давно,

15 грудня 2008, іракський журналіст Мунтазер аль-Заїді, запустивши по черзі обидва свої черевики у самого Джорджа Буша молодшого, що тоді якраз готувався покинути Білий Дім.

Власне, навіть не стільки започаткував, бо метання взуття й раніше час від часу використовувалося для вираження своєї суспільно-політичної позиції – аль-Заїді, радше, запровадив на неї шалену моду.



Особливо ця традиція прижилася серед мусульман, що й не дивно, адже взуття у їхньому сприйнятті міцно пов’язане із брудом, і тому навіть у храм заходити взутим не можна.

Саме тому іще до аль-Заїді якраз черевиками кидали у портрети і скульптури Саддама Хусейна, коли закінчилось його правління в Іраку. І саме тому 9 січня 2009 року натхнені прикладом іракського журналіста демонстранти, обурені пасивністю Великобританії під час дій Ізраїлю в секторі Ґаза, буквально засипали взуттям резиденцію британського прем’єра на Даунінґ стріт.

До речі, самі палестинці незадовго до цього, 19 грудня, також зібралися для масового кидання взуття в знак протесту проти збудованої Ізраїлем на кордоні з Палестиною стіни. Невдовзі черевиком дісталося і послу Ізраїлю в Швеції Бенні Дагану, коли він виступав перед студентами Стокгольмського університету. Йому розминутися із літаючим об’єктом не вдалося.



Однак метання політичного черевика швидко розповсюдилася і серед інших, далеких від ісламу культурах. Так, можна згадати випадок у Кембриджському університеті на початку лютого минулого року, коли туди із виступом завітав китайський прем’єр Вень Цзябао. Щоправда, тоді метальник виявися зовсім вже невправним, і черевик приземлився далеко від цілі.



Свої послідовники знайшлися в Мунтазера аль-Заїді і в Україні.

Вже 19 грудня 2008 року, всього чотири дні після взуттєвого замаху на Буша, журналіст одного одеського телеканалу напав із черевиком на Олега Соскіна, замкерівника Координаційної ради Громадської ліги Україна-НАТО. Соскін прибув Південноукраїнського державного педагогічного університету, щоб популяризувати серед молоді Альянс, а журналіст таким чином виразив свою незгоду і євроатлантичною інтеграцією.



Отже, черевик, як символ суспільного протесту, завойовує світ. У чому причина такої популярності?

Все просто: це – відносно дешево, дуже сердито і, головне, надзвичайно видовищно.

Що іще може привернути увагу ЗМІ, як не черевик, що пролітає над головою у можновладця, і тим більше – черевик, який в нього влучає?

Щоправда, серед українців наразі більш популярними є інші метальні снаряди – наприклад, яйця, від яких свого часу постраждав нинішній новообраний президент і якими під час передвиборчої кампанії в Ужгороді щедро осипали Арсенія Яценюка. Але не треба забувати, ми теж маємо свої власні політично-взуттєві традиції, і то набагато давніші від новочасних мусульманських.

Згадаймо, що ще у 2002 Юрій Луценко, який тоді тільки готувався до ролі караючого меча революції, під час виступу президента Кучми у парламенті подарував тому плетені лапті зі словами «На дорожку в Європу». Так, Юрій Віталійович тоді лаптями не кидався – це, за іронією, зробив сам Кучма, роздратовано жбурнувши подарунок в сесійну залу і влучивши в депутата-комуніста.

Відтак, початок боротьбі взуттям у нас давно покладено. Хтозна – можливо, невдовзі знайдуться й охочі її активно продовжити.